Cодержание

 

Вход для друзей

Добро пожаловать на сайт!
Пожалуйста, авторизуйтесь:





  [?]



Забыли свой пароль?
Зарегистрироваться

Случайная фотография

Пресса - Свято на сцені і в серці




            Увага!  Театр Юного Глядача, відомий як «Театр на Ліпках», вибухнув новою прим*єрою: мюзиклом «Кицинн дім». Одноіменна казка-притча в віршах, яка належить перу Самуїла Маршака, нарівні з його ж «Теремом-теремком», мабудь самий ангажований в дитячому театральному репертуарі, твір. Здавалося б, що іще можна сказати нового в цьому матеріалі, який всі пройшли уздовж і впоперек? І, всеж, я впевнеий: подібної інтерпретації ще не бывало!.. Адже в мистецтві – в тысячный раз переконуюсь в цьому – найголовніше не «що», а «як», і данна ситуація – блискуче тому подтверждення.
            Обличчя мюзиклу – насамперед обличчя музыканта. Хай навіть і не в музичному театрі. Жанр – є жанр. Запорукою успіху стало запрошення в цю постановку відомого композитора, заслуженого діяча мистецтв Україны – Сергія Бедусенка, до речі, автора перших національных рок-опер: «Энеїда» і «Суд». За плечами Сергія, окрім симфоніческих і камерных творів, більше восьмидесяти театральных постановок, з яких добрячих п*ятдесят – музичні. В тому числі, 20 мюзиклів,  3 рок-оперы і арт-рок містерия.
           За словами композитора, писати для дітей треба, точнісенько так, як і для дорослих, тільки ще краще. І насправді, неможливо переоцінити значення впливу мистецтва на організм, що формується. Почуття Прекрасного, смакові критерії, нарешті, элементарно, вміння відрізняти добре від лихого – адже це набагато складніше, ніж здається на перший погляд!.. Особливо, якщо врахувать специфіку прагматичного сучасного світу, де люди вчаться, скоріше, «покупати і продавати», ніж почувати і співчувати...
            Так що, всеж-таки, унікального в данній версії «Кициного дому»? Насамперед – саме музичне рішення, бо воно – універсальне і врахоаує лиш найбільш загальні особливості дитячого сприйняття, що дллучає до числа слухачів і дорослу аудиторію.  Мелодії, гармонії і ритмы, аж ніяк не спрощені, тільки трохи демократизовані. Це ж стосується і аранжування, зробленого на апаратурі останнього покоління і зі знанням справи. Партитуру виконано в, так званому стилі: «world», тобто музична культура різних стран і эпох, поєдгується в єдине ціле таким чином, що максимально служить рішенню поставленых композитором, задач.
           И чого тільки в цьому музичному коктейлі нмає!.. І всі региони України, і Росія, і Англія, представлена «бітловським» колоритом, і джаз, і элементы арт-рока,  і «электро-поп», і навіть стара-добра класика…
            Не менш важдиво і таке поняття, як «музична драматургія». Вона працює в мюзиклі в повну силу, і це єдиний вірний підхід до данного жанру. На превеликий, жаль, в нашій країні, композиторы (як правило, пісняри), чи то  від незнання, а скоріше – від невміння, штампують, модні нині мюзикли, котрі, мов дві краплі води, нагадують інкубаторных курчат. Такі собі, «клаптикові ковдри», низочки пісеньок, ніяк між собою не пов*язанх. В кращому, випадку такі спектаклі дотягують лише до музичних шоу. Насправді ж, мюзикл – серьозный жанр, який відрізняється від оперы лише кількистю музики, і аж никак не якістю! Тут вкрай важлива робота з темою, трансформація музичного образу, глобальне, «арочне» мислення, яке об*єднує на певному этапі всі присутні компоненты. Пісняри ж, мимоволі, мыслять локально – трьох-чотирьоххвилинною формою… І те що вони, навіть не розуміючи того,  беруться за непосилу справу, служить жанру дуже погану службу.
           Прикладів тому – скільки завгодно! «Экватор», який представляє собою папуаську дискотеку», (театр опереты), «Як козаки змія приборкували» – такий собі набір песеньок (дитячий музичний театр), «Мыші білі, миші сірі» – і зовсім жалюгідне видовище (театр ім. І. Франка), нарешті, «Ромео і Джульетта» в тому ж Театрі на Ліпках – спектакль, який самі ж актори, з притаманним  їм юмором, прозвали: «Вгадай мелодію»!..
            Але повернемось до прекмету розмови – мюзиклу «Кицин Дом». Музичні темы – яскраві і динамичні, характеристики персонажів – гранично образні. Так, Граки, ведучі спектакля – носії росиійського (скомарошого) колориту, запальні Півники – закарпатського, гротескові Козлы – оперно-класичного (Гулак-Артемовський), а колоритні Свинки – (гоголевського), притаманного цетральній Україні. Бездомні Кошенята –  грають на білоруських сопілках. Головна ж героїня – Кішка – ближче до гонорової польскої шляхти. Треба чути, як ви ходячи з сюжетної лінії,  трансформується центральна тема Граків!.. Вона і эпічна, і экспресивно-танцювальна, і журливо-задумлива, і по-справжньому драматична в эпизоді “пожежі”...
            “Мені все хотілося знайти в музиці нову якість – разповідає Сергій Бедусенко – і я знвйшов його. Адже в літературному материалі немає справжньої лірики, а я без неї – ні на крок! І ось, придумалася принципово нова тема – колискова Кішки – в самому фіналі, там де в героїні зникають звичні – гонор и байдужість, поступаючись ніжності і доброті...  Це, по суті, катарсіс. І кажен, хто слухає, так чи інакше цей катарсис відчуває. Взагалі, я впевнений, що не дивлячись ні на який капіталізм, з його чисто раціональным підхідом до життя, майбутнє, все ж – за мистецтвом, яке побудоване на моральних принципах. Причому, Ії Величності Музиці по праву належить ведуча роль, оскільки саме вона впливає на психо-фізику людини з найбільшою силою. Отже, ліри і труби, з рівним успіхом можуть служити і Світлу і Темряві... Ви тільки уявіть собі, наскільки велика відповідальність музыканта”!
            Підемо далі. Все інші складові мюзикла, також міцно сколочені і в повній мірі працюють на результат.
            Режисура (Костянтин Дубінін, заслуженый діятч мистецтв Росії) не по-тюзівски концептуальна. Мізансцены – значні. Кожна деталь добре зважена і продумана, так що спектакль живе і діє, немов єдиный оргаіизм. Поки іще похромує темпоритм, (виявляється вічна недостача репетиційного часу), але це діло наживне.
             Хореографія (Алла Рубіна, заслужена артистка України) винахідлива і дінамічна. Алла – досвідчений і вельми різноплановый балетмейстер, в котрий раз демонструеє нам свою майстерність. Ії образне мислення незмінно знаходить гарячу підтримку глядача.
            Сценографія, в цілому придумана режисером-постановником і “доведена” художником (Олег Татарінов) і своєрідна і функціональна. Будинки персонажів – музичні інструменты. У Кішки – рояль, у Півників –  гітара, у Козлів – барабан, у Свинок – туба. Новий же дім Кішки  – цар всех інструментів – орган, який вельми своєчасно и эфектно “опускається з небес”. В такому сценографічному рішенні – ціла філософія. Менше  – діалектично тяготіє до більшого. Та ще стврює при цьому неповторну атмосферу справжнього музчного королевства!..
             Костюмы (О. Татарінов), на мій погляд, не зовсім дотянуті до єдиного стилевого рішення, місцями сбиваючись на стандарты “семидесятых”, але в цілому, виглядають нормально за рахунок ряда юмористичних деталей і надзвичайно яскравих кольорів.
            Світло, (Костянтин Дубінін)  спраццовує прекрасно (нещодавно театр придбав сучасні сканеры). Яскраво, барвисто, святково. Особисто я додав би, мабудь, ритмічну змену кольорів на танцювальных номерах. Але це, якщо вже прискіпуватися. Особливо вражає емоційно насичена сцена пожежі – від неї, буквально, захоплює дух!
             Незабаром звукоінженери оволодіють новою музичною апаратурою, і тоді буде досягнений оптимальний результат. Хоча і на сьогодняшній день, незважаючи на частотні перепады, звук досить пристойный. як говориться, “грядуть великиі перспективы!”
            Що стосується головных діючихих осіб театру – акторів, то вони, буквально дихають матеріалом, і це помітно неозброєним оком. Вся побудована на пластиці і сценруху, постановка, потребуеє максимальної віддачі сил, але це як раз той випадок, коли все відбувається не тільки по необхідності, але і по власному бажанню. В результаті – біотоки одностайності  і доброти, буквально пронизують зал!..
            Але критика-критикою, а найголовніші цінителі – хто? Ви праві: глядачі, звичайно. И вже повірте на слово, серед них байдужих не було. Багато музичних номерів проводжали дісно бурхливими оплесками, що в театральній практиці відбувається нечасто.
              Безумоовно, выщеозначена прем*єра – явище в театральному житті столиці і, я бы навіть зауважив, «новое слово» в підході до дитячої музичної вистави взагалі. Тому, сміливо приходьте на цей, у всіх відношеннях  зразковий мюзикл для дітей і Дорослих – і заряд бадьорості і оптимізма для вас забезпечений! Як там, у Самуїла Маршака в перекладі Генадия Бойка?
            «Тілі-бом, тілі-бім, завітайте в “Кицин Дім”!

Микола Бурлюков, музикознавець. Демократична Україна" 19 квітня 2006